1 1 1 1 1 Рейтинг 0.00 (0 Голосов)

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА ПРО СЛОВ'ЯНСЬКУ І ХРИСТИЯНСЬКУ НАЦІЮ «РУСИНИ».

Ще й до сьогодні новоспечені замовлені «вчені» з різних інститутів «права, держави, історії, лінгвістики» плетуть антинаукові нісенітниці про те що, начебто, «всі русини в Австро-Угорщині були українцями, але про це вони бідні навіть не підозрювали», та й взагалі, твердять собі твердолобі псевдовчені, що «русини – це просто стара назва українців» і все. І при цьому використовують міф про те, що росіяни силою нав’язували українцям російську мову (русский язык), тому чиновники змушені сьогодні також силою вибивати той «язык северного соседа» з сердець громадян України, а, одноразово, вибивають русинську мову з русинів. 
На цих трьох бідних фразах і побудована майже вся і анти русинська демагогія націоналістів. Але на цих трьох фразах побудована ними же і система доказів про абсурдність їх псевдонаукових фраз. 
По перше, якщо люди-русини не усвідомлюють себе українцями, а тільки лиш радянська тоталітарна система насильно їх перейменувала і насильно навчала їх дітей в школі що вони нібито українці, то як бути з вимогою міжнародного та й радянського та й українського законодавства про те що національна само ідентифікація – акт обов’язково свобідний, а не насильний, як це зробив з русинами Сталін в 1945 році і «без думки вчених»? 
По-друге, якщо стара назва українців «русини», то з якої причини нація відмовилася від свого імені? Хто і коли зініціював та проводив плебісцити-референдуми по зміні назви русинської нації на українську? Та й каверзне питання: де подіти «малоросів», які також є нібито старою назвою українців? 
По-третє - як відноситися до неправдивих свідчень київських псевдовчених, що етнонім «українці» вже використовувався в 11 віці? Якщо це правда вчених, то виходить, - стара назва українців саме «українці» з 11 віку і нічого тут мудрувати. А стара назва русинів також залишилася без змін – «русини», що правильно на сьогодні зафіксувало і міжнародне право! 
По-четверте – чому русинів Закарпаття клеять тільки до русинів Галичини, а чого б їх не приклеїти до старих русинів російського Пскова і Новгорода, до старої назви «русини» у білорусів, чи до русинів Руського Керестура у Воєводині (Сербія), чи до русинів Словаччини, США і Канади? Адже одні стали русинами-руськими-росіянами, другі русинами-білорусами, треті – на думку «вчених» русинами-українцями!! 

Та кому все ж таки належить стара назва «русини»?

Ясно вбачається відповідь сама. Належить назва «русини» не тим, хто легко відмовився від неї та ще й бореться проти неї, а тим хто її до сьогодні зберігає, плекає, збагачує, відстоює, терпить репресії і насильство, страждає карними справами та погрозами арешту від злобних вчорашніх псевдо носіїв русинства !!! 
Дивлячись, як сьогодні чиновники воюють з русинським народом, змушуючи його розмовляти і думати по-українськи, задаємося питанням: чи є ще в світі нація, яку насильно треба заставляти вивчати її «рідну» мову, як це робиться сьогодні у нас? Дивно буде чути, що влада Англії заставляє вчити англійців англійську мову, а влада Іспанії силою би заставляла розмовляли іспанців на іспанській і думати по-іспанськи?! А як їх ще думати. Русини Закарпаття «говорят и думают по-русинськы и не треба їх заставляти йсе робити»! А українську русини поважають за державну, правда, вже числом 7-му (сьому)! 
Русинів Закарпаття-Підкарпатської Русі називали і австріяками, угорськими мадярами, чехами, радянським народом, а вони, відсталі, недорозвинені русини, вище 1000 років «єднако бесідуют по-русинськы», не бачать, а «видят», не розмовляють, а «бесідуют», не скажуть, а «вповідять», напористо рвуться не до хати, а «до хыжі», не користають, а «хоснуют», не будують, а «правлять». Та, головне, живуть, трудяться, любляться, честуются, моляться по-русинськи, по-церковно-слов’янськи. Легко русини розуміють македонців, хорватів, сербів, словаків, словенців, чехів. А ось українці (псевдо русини) до сьогодні не в силі навіть все зрозуміти, про «што русины говорят межи собов». 
По-п’яте – головне, русини підкарпатські раніше від українців сформували свою визнану світом державність, починаючи з 1918-1919 років. А українців Галичини поляки до 1944 року навіть не визнали «польських українців» за національність і переслідували і виганяли з рідних місць. В кінці 1938 року вигнанці з польської Галичини забрели в Підкарпатську Русь і по зговору з Гітлером спробували захопити владу від русинів, які твердо вже йшли до своєї суверенності. Якби не Сталін, який силою забрав Галичину від поляків в 1939 році, можливо там ніколи би не було українців. І скільки радянська влада силою не українізувала неукраїнське населення, кожна жива нація свою мову і душу зберегла. Такою живою нацією до сьогодні і є русинська нація, яка такою стала згідно автономних прав від 21 грудня 1918 року та рішенням Сен-Жермена від 10.09.1919 р. 

Подаємо коротку історію русинів.

У 843 році племена чехів і словаків, а потім племена русинів, на чолі з їх князем Лаборцем і інші слов'яни Центральної Європи об'єдналися в першу слов'янську державу Велика Моравія. На запрошення князя Ростислава сюди в 863 р. прибули місіонери св. Кирило і Мефодій. Русини, Карпат, що проживають в південно-західних схилів, названі пізніше підкарпатськими, в числі перших прийняли християнство. 
У 898 р. через Карпати увійшли угорські племена, опанували територією русинів, а в 907 р. опанували і Великою Моравією. 
З тих пір русини, (латинське «rutheny» – рутени-русени), разом із словаками, залишалися у складі Угорщини, Австрії і Австро-Угорщині. 
У 1849 р. Австрія офіційно визнала слов'янські нації русинів, словаків, чехів і ін., що входили в її склад, політичними націями, що мають право на національно-культурні автономії. В результаті, в Ужгородському русинському національно-культурному окрузі русинська мова стала другою державною мовою у всіх державних установах і учбових закладах. У жовтні-листопаді 1918 р. Австро-Угорщина розпалася на Австрію, Угорщину, Чехословаччину і Королівство Югославія. Чотири з восьми русинських округів (жуп) Угорщини вирішили приєднатися до Чехословаччини, нині Пряшівський край Республіки Словаччина. Щоб зберегти у складі Угорщини останні чотири русинські округи (жупи, нині Закарпатська область України), Угорщина, під тиском самих русинів, а також спеціально вибраних і делегованих до Будапешта двохсот делегатів-русинів, 21 грудня 1918 року ухвалила Закон №10 «О автономії русинської нації, що проживає у складі Угорщини». На підставі цього Закону «Русинська Автономна Держава» республіканського типа мала свій національний парламент і автономний уряд з резиденцією в м. Мукачево. Цим Законом державні землі, надра і ліси ставали власністю Русинської Автономної Держави, а русинська мова стала другою державним. 
За ініціативою русинів-емігрантів США, що проживають в Угорщини русини, скористалися наданими ним правами, почали добиватися приєднання їх Автономної Держави до останніх русинів в Чехословаччині. Їх національні об'єднання (Русинські Ужгородська, Пряшівськая і Хустськая Народні Ради) 8 травня 1919 року прийняли відповідне рішення. Чехословаччина погодилася на приєднання останньої русинської території Угорщини, а Паризька мирна конференція це приєднання узаконила стт.10-13 Сен-Жерменського мирного договору від 10 вересня 1919 року, із збереженням за русинською нацією статусу Автономії. 
Стаття 3 Конституції Чехословаччини закріпила за русинами, що нині проживають в Закарпатської області, статус їх Автономії під назвою Підкарпатська Русь. Чехословаччина своїм Законом «О Автономії Підкарпатської Русі» № 328 від 22 листопада 1938 р. розширила права русинської нації нинішнього Закарпаття. Вона надала їй право: мати свій законодавчий парламент, русинський національний уряд Автономної Підкарпатської Русі, право володіння і використання державного майна і природних багатств і інше. А русинська мова стала другою державною мовою Автономної Підкарпатської Русі. Вибраний за законодавством Чехословаччини, парламент Автономної Підкарпатської Русі 15 березня 1939 р. проголосив Підкарпатську Русь суверенною Республікою під назвою (в угоду Гітлеру) «Карпатська Україна», але без її виходу із складу федеральної Чехословаччини. Проте, це не стало перешкодою для Угорщини, що вже почала 14 березня захоплювати Підкарпатську Русь. 
26 жовтня 1944 р. Карпатська Україна, за Конституцією Чехословаччини що зберігала офіційну назву Підкарпатська Русь, була звільнена Червоною Армією. 
26 листопада 1944 р. в м. Мукачеві відбувся Перший З'їзд (Конгрес) Делегатів Народних Комітетів міст і округів Підкарпатської Русі - Карпатської України, тобто її тимчасових органів місцевої влади. На цьому з'їзді був прийнято рішення у формі Маніфесту про вихід Підкарпатської Русі - Карпатської України із складу федеральної Чехословаччини і приєднання її до СРСР у складі Української РСР. На цій підставі СРСР і Чехословаччина 29 червня 1945 р. і підписали договір «Про Закарпатську Україну» про це приєднання. Договором передбачалося, що він набирає чинності після обміну ратифікаційними грамотами, який відбувся 30 січня 1946 р. Проте, Президія Верховної Ради Української РСР, ще до набирання чинності цього договору, тобто 22 січня 1946 р. видала Указ «Про створення Закарпатської області Українською РСР». 
Цим Указом вся територія суверенної Закарпатської України була незаконно включена до складу Української РСР. Після цього залишалося приєднати до УРСР одну порожню назву «Закарпатська Україна», яка залишилася». 
Всім русинам були видані паспорти із записом, що вони стали українцями за національністю. Близько 80 тисяч русинів вивезли до Сибіру на перевиховання. Таким сталінським шляхом Українська РСР незаконно ліквідувала суверенну русинську Республіку Підкарпатську Русь - Карпатську Україну і національність «русини». 
Під тиском активістів русинської і інших національностей Закарпаття, 1 грудня 1991 р. було проведено обласний референдум (плебісцит), на якому при таємному голосуванні переважна більшість (78%) прийняло рішення про відновлення в Закарпатті дорадянського статусу Автономної Республіки у складі України. На підставі цього референдуму був розроблений і направлений Верховній Раді України «Проект Закону про автономію Закарпаття», який, на жаль, до сьогодні так і не розглянутий. Але результати референдуму 1991 р. після їх публікації і вирішення обласної ради від 1992 року стали законом для України, як волевиявлення народу, яке не вимагає чиїхось підтверджень для реалізації і введення їх в текст Конституції. 
У 2007 році Закарпатська облрада підтвердила визнання русинської національності і право русинів іменуватися русинами. Але влада України 17 років ігнорувала це питання. 
25 жовтня 2008 р. відбувся Другий Європейський Конгрес Підкарпатських Русинів (ЕКПР) який прийняв ряд рішень, що вимагають від Закарпатської обласної ради депутатів прийняти активні заходи по реалізації результатів референдуму про відновлення русинської автономної державності що відбувся 1 грудня 1991 р. 
По вказівці центрального апарату Служби Безпеці України, ця «реалізація» активно вже почалася 25 червня 2008 р. Управлінням СБУ в Закарпатської області шляхом відкриттям проти русинської нації кримінальної справи № 499. Потім, 5 грудня 2008 р. Управління СБУ в Закарпатської області, цю ж справу відкрили проти одного з лідерів русинського руху Димитрія Сидора, православного священика, настоятеля Ужгородського кафедрального собору Московського Патріархату. Йому пред'явлено звинувачення в тому, що нібито його (і других русинів) домагання по реалізації результатів референдуму 1991 р. є антидержавними. На думку СБУ, додання Закарпаттю статусу автономної Республіки у складі України, згідно з референдумом 1919 р., нібито веде до порушення територіальної цілісності і суверенітету України. Хоча таке затвердження СБУ є чистої води вигадкою і направлено для залякування активістів русинського руху за автономію у складі України і русинської нації в цілому. 
Але воювати з цілим народом русинів, чи арештувати всіх делегатів Європейського Конгресу Русинів не наважуються. Тому дано з Києва політичне замовлення на те, щоб «московського попа» виставити крайнім і винним. Сьогодні, русини бачать активізацію репресій проти русинської нації, бачать, як навіть українських учених насилують робити замовлені «експертизи» прийнятих русинами документів, щоб знайти хоч яку зачіпку для звинувачення в сепаратизмі. Тому своєю більшістю підтримали створення тіньового русинського уряду Республіки Підкарпатська Русь, (яка існує де-юре), для відстоювання прав і свобод русинської нації. 
В української влади немає іншого виходу, як тільки визнати права русинів або… тупо продовжувати дискримінацію русинів з елементами геноциду, із забороною русинської мови, культури, вірування. А це вже дійсно загроза для України. 

Источник: http://rusin.forum24.ru/?1-5-40-00000077-000-0-0


Добавить комментарий


Защитный код
Обновить